Росла в садочку вишенька маленька

І всі пишались нею, бо була гарненька

Весною в білосніжне все вдяглася

І ніжне листя підібрати старалась

А влітку всім приносила плоди

На них були краплиночки води…

Пройшли роки та не згадав про вишеньку ніхто

Вона ж тихцем благала: «Хоч полив би хто»

Благала й засихала. майже зовсім пропала

Одного разу віти хтось зламав і вишенька упала.

Та діти виглянули в сад, А дерева нема

І поливали, й підіймали. але усе дарма.

А вишня з всіх останніх сил «сказала»:

«Росла, цвіла я та пропала»

І діти раптом зрозуміли це

Те, що байдужість може зруйнувати все.