Із далини ведуть мене шляхи

до річки Красної у Кремінному,

де в бурмотінні хвиль напівземному,

я чую, як сміються дітлахи.

 

Маленства річечка, де кладочки-мости,

любила я її перебридати,

плисти голічерва в незвідані світи,

цілющі сили з неї набирати.

 

Вже стільки років пронеслось, як мить,

ріка життя крізь мене протікає.

А кладочка старенька все рипить

Й мене , немов на гойдалці, гойдає,

 

немов, дитину, що тримала на руках,

що в пелені до себе пригортала.

Моя ж ти річечка, я у чужих світах

Тебе у кожнім ручаєчку пізнавала.